Батьківські ярлики – ми бачимо те, що очікуємо побачити
Батьківські ярлики – ми бачимо те, що очікуємо побачити.
Готуючись до народження дитини батьки уявляють собі себе в ролі батьків, плануючи свої кроки у розвитку і вихованні дитини.
Хтось дослухається, до порад психологів, хтось кілограмами скупляє потрібну і не дуже літературу, хтось підписується на всі можливі ютуб канали з розвитку дитини.
І вже до появи дитини у батьків вимальовується портрет дитини. І дуже часто цей портрет є наскільки щільним, що при великому бажанні, жодної лишньої рисочки не домалюєш.
І от - народилась дитина і все іде по плану: перші капризи, перший непослух, перше я сам - все передбачено і реагуємо за інструкцією.
Дитина продовжує рости та потрохи змінює своє оточення – до значущих людей додаються інші спочатку дорослі, а потім і інші діти, дитина отримує свій перший досвід спілкування і ви починаєте бачити, що не все так ідеально на вашому портреті.
Ви очікували, що дитина буде дружити з іншою дитиною, тому що як може бути по-іншому ми ж родинами дружимо, а дитині не цікаво та нудно і після кількох словесних раундів спілкується з телефоном, через те, що спілкуватись з тим з ким цікаво не передбачено правилами родини ну й уміння налагоджувати самому контакти також немає.
І в цей період важливо не пропустити перший прапорець, який вказує нам зупинитись і побачити саму дитину з її потребами і її думкою.
А що далі? Далі все в руках, точніше в гнучкості, самих батьків. Тут або пункт 1 - слово батьків закон, якщо не погоджуєшся – дивись в пункт 1. Або вчасно реагуємо на прапорець і перемальовуємо портрет разом з дитиною, тобто змінюємо свої очікування.
