Дитина не повинна мати досвіду війни
Біль за дітей!
Дитина не повинна мати досвіду війни
Ні морального. Ні тілесного. Ні “трохи”. Ні “на одну ніч”.
Але лише за одну ніч троє дітей постраждали від обстрілів в Україні.
А з початку повномасштабного вторгнення, за даними Офісу Генерального прокурора, постраждали понад 1800 дітей, з яких понад 550 — загинули.
Ці діти нічого не зробили.
Вони просто були вдома. Спали. Їли. Гралися. Але війна увірвалась у їхні кімнати, сни, тіла.
І вже ніколи не вийде.
Найгірше — не лише в жахливих обстрілах задля генозиду України.
Найгірше — коли дитина переживає страх наодинці, ця біль клітинна.
Без дорослого поруч. Без опори.
У коридорі бо там мало місця на двох. В підвалі, бо ми побудимо тут, а тобі там безпечно. У машині, яку хтось залишив "на хвильку" на паркінгу, зі словами - чекай мене!
Бо нам здається, що ми встигаємо. Що дитина ще маленька. Що вона не пам’ятатиме.
А вона все пам’ятає тілом.
Одна дівчинка казала:
«Я не боялась вибуху, я боялась, що мама не повернеться. Вони казали: “Ти тут полежи, ми зараз”. А я чекала. І все рахувала. І сіпалась від кожного шуму, плакала, але очей не відкривала».
Навіть якщо немає фізичної травми — формується психічна.
Тіло запам’ятовує стрес.
З’являються тики, енурез, відсутність мови, апатія або агресія, когнітивні проблеми.
Дитина не довіряє більше дорослим.
Втрачає базове відчуття захищеності.
І саме це — найнебезпечніше.
Не залишайте дитину з іншими людьми в укриттях.
Навіть якщо це сусіди чи "добрі знайомі".
Бо дитина потребує саме вас — тих, кого вона асоціює з безпекою.
Не відправляйте її «на хвильку» в інше укриття.
Не залишайте в квартирі, навіть за двома стінами, якщо вона в нормі спокійно залишається сама дома, в напрузі, це неможливо витримати.
Не кладіть спати там, де немає вашої присутності. Це війна!
На дорослого покладено обов’язок — дбати про безпеку дитини.
Не формально. Не символічно. А цілком реально. Бережиться!!!
У кожній хвилині тривоги має бути:
Безпечний дорослий — поруч.
Символи порятунку — у доступі (іграшка, вода, плед, свисток).
Контакт — тілесний, голосовий, зоровий.
Спільність — не залишати дитину переживати страх самостійно.
Бо травма від самотнього страху — глибша, така сама як і від гучного вибуху.
Дитина не має знати, як звучить війна.
Не має знати, як залишатися в підвалі без мами.
Не має знати, як це — коли дорослий зникає в небезпеці.
Але життя інше!
Наша місія — не лише захистити.
Наша місія — бути. Бути поруч.
Щоб навіть під сиренами дитина знала: «Я не сама. Я з тими, хто мене любить і не залишить.»
Збережить себе і дитину! Подбаймо. Захистімо. Обіймімо.
Бо наші дії сьогодні — це їхня психіка завтра.
#ДітиБезВійни #ПсихікаДитини #ВідповідальністьДорослого #НеЗалишай #ПоручВДніТривоги #ПсихологічнаПідтримка #БутиЩитом
